неділя, 3 квітня 2011 р.

ГЕТЬМАН ІВАН МАЗЕПА: ГЕРОЙ ЧИ ЗРАДНИК

Чи може бути шкідливою і небезпечною для народу його історія? Зрозуміло, може, і неминуче стане такою при спробі забути її та спотворити неісторичними міфами і фантазіями. В історичній свідомості сучасного українця оселилися дві нав'язані ідеї - імперської великодержавності та провінціалізм у специфічній українській формі народного хуторянства. Імперська ідея згубно підміняє образ української самобутності міражами великодержавної могутності і нав'язує хуторянсько-етнографічні уявлення про українські традиції, які, зрештою, зводяться до парубків у штанях-шароварах місткістю в кілька десятків кавунів, дівчат у вишиванках, безупинно співаючих і кружляючих у хороводах, а обжерливість, судячи з неймовірної кількості, в якій поїдаються вареники, галушки та сало, піднесено в ранг національної чесноти.

Реальна ж історія України може розглядатися і як трилер, і як вестерн, і як мелодрама, і як трагедія, і як комедія – тут присутні всі жанри, на будь-який смак. І найцікавішими тут постають їх головні герої, які творили цю історію і протиставляли нав'язаним ідеям образ України самобутньої, сильної і розвиненої.

Одним з таких діячів в українській історії був Іван Мазепа. В історії України Мазепа – постать, навколо якої уже три століття точаться гострі суперечки, схрещуються різні, часто протилежні думки. Його боялися й шанували, любили і ненавиділи, але байдужим не лишався ніхто. Захоплення, різке несприйняття, замовчування – щонайменше такий діапазон суджень про нього.

Це був гетьман, чия слава  ширилася далеко за межі країни, чия фігура стала культовою в Європі у XVIII ст. Про І. Мазепу писали Д. Дефо, Ф. Вольтер і О. Пушкін. Європейським поетам-романтикам Дж. Байрону, В. Гюго та Ю. Словацькому своєю шляхетною поставою І. Мазепа нагадував античних героїв. Художній образ Мазепи викорисовувався і в прозі, зокрема в оповіданні «Мазепа та його посол» шведа В. Фон Гайденштама, повісті «Мазепа» німців А. Мютцельбурга та А. Зондермана, польських романах «Пан Гетьман Мазепа» Ф. Равіти-Гавронського та «Гетьман Мазепа, або Боротьба за корону» Б. Курхана.

Художники з різних країн цікавились образом українського гетьмана. І. Мазепа був модною темою серед франзузьких романтиків, які всіляко підтримували визвольні рухи та прагнення народів до вільного національного розвитку. Так, Е. Декларуа, автор картини «Свобода на барикадах», що стала символом Французької революції, присвятив гетьману І. Мазепі цілий цикл полотен. Його сучасник Т. Жеріко теж мав полотна на мазепинську тему, найвідомішим із яких є «Подолання Дніпра вплав». Образ Івана Мазепи у своїх картинах також зображували Г. Верні, Л. Буланже, Е. Харпентер, Ю. Коссак, М. Геримський, Шасеріан.. Ф. Ліст присвятив гетьману свою захлопиву симфонію «Мазепа».

Звідки такий жвавий інтерес до українського гетьмана з боку видатних людей Європи? Чому імпозантна особистість І. Мазепи приваблювала увагу митців Старого світу, а в Україні його постать і досі виклакає неоднозначні твердження, а його вчинки належно не поціновані нащадками? Можливо, відповідь на це питання знайдеться, якщо прослідити життєвий шлях гетьмана Мазепи і проаналізувати його дії і вчинки.

Іван Степанович Колединський-Мазепа належав до православного шляхетського роду. Він народився у власному родинному маєтку в селі Мазепинці Київської області близько 20 березня 1632 року. Родина Мазеп належала до давнього герба «Курч», до якого належали кілька знатних родин. Одна з відмін цього герба у литовько-польській геральдиці називається «Мазепа». Про шляхетне коріння майбутнього гетьмана свідчить і частина його прізвища - Колединський, що походить від назви давнього князівства на Волині (1544 року українському шляхтичу Миколі Колединському польський король Жигмонт І на умовах військової служби подарував село на річці Кам'янці).

Двоюрідний дід І. Мазепи Федір брав активну участь у повстаннях К. Косинського та С. Наливайка, за що був страчений поляками. Батько Івана, Степан Мазепа, був білоцерківським городовим отаманом, освіченим та знатним козаком, брав участь у Переяславських перемовинах на боці Б. Хмельницького 1654 року. Мати, Марина Мокієвська, походила зі шляхетної родини, була освіченою та сміливою, патріотично налаштованою жінкою і мала великий вплив на виховання сина Івана.

Майбутнього гетьмана було виховано в найкращих європейських та українських традиціях, він здобув блискучу на той час освіту. Юний Мазепа навчався в Києво-Могилянському колегіумі – центрі культурного та освітнього життя України XVII ст.  Тут він товаришував з майстром красного слова Ф. Прокоповичем, який пізніше присвятив йому свою драму «Володимир». Майбутній гетьман вивчив 8 мов, любив читати Тацита, Т. Лівія та Цицерона.

Далі Іван Мазепа продовжив своє навчання у накращих навчальних закладах Європи: у Польщі, Нідерландах, Німеччині Італії та Франції. Здобувши грунтовну освіту І. Мазепа став на службу при дворі польського короля Я. Казимира. Ерудованого та харизматичного юнака швидко помітили наближені короля, і згодом він вже супроводжував польського монарха у дипломатичних місіях до Західної Європи, а пізніше почав виконувати доручення у справах України. Кмітливий та розсудливий, він швидко схоплював тонкощі політики в інших державах, тож повернувся з-за кордону як людина європейських знань та поглядів.

Покинувши польський королівський двір Іван повернувся до України. Повернення додому пробудило в його душі патріотичні почуття, та Україну І. Мазепа побачив тоді руїною. За майже 20 років після визвольної війни Б. Хмельницького українські території встигли поділити по Дніпру сусідні держави. Замість єдності почався розбрат. Саме керуючись прагненням змінити таку ситуацію та вірячи у свої сили Іван Мазепа з'явився на українській політичній арені.

Правобережна Україна тоді перебувала під проводом П. Дорошенка, й І. Мазепа приєднався до його війська. Кмітливий і пильний, він швидко зробив кар'єру від командира гетьманської гвардії до генерального осавула. Він виступав як представник П. Дорошенка у перемовинах ледь не з усим зарубіжжям: з турецьким султаном, кримським ханом, бранденбурзьким електором, польським королем та московськими боярами. Та найціннішими були преговори з І. Самойловичем, який 1672 року став гетьманом Лівобережної України, адже вони відкривали шляхи до об'єднання України.

Під час чергової місії до Криму І. Мазепу захопили в полон запорожці і відправили до гетьмана І. Самойловича в Батурин. Своєю досвіченістю в міжнародних справах і бездоганними манерами І. Мазепа переконав гетьмана зробити його довіреною особою. Невдовзі його обрали на посаду воєнного осавула і Самойлович навіть доручив Мазепі виховувати своїх дітей. Окрім того, Іван Мазепа здійснював дипломатичні місії та приватні візити до Москви, вивчаючи місцеві звичаї та ведучи перемовини з московською знаттю. Його природний шарм дозволив йому здобути прихильність правлячої верхівки.

За час служби у польського короля, гетьманів Дорошенка та Самойловича І. Мазепа виявив себе як чудовий військовий командир, участь у військових походах загартувала його характер і поширила про нього славу хороброго воїна. І польський король Я. Казамир, і російський цар Петро І були раді мати харизматичного І. Мазепу за товариша та компаньйона у політичних справах. Іноземні дипломатии та мандрівники постійно захоплювались його риторичними здібностями та надзвичайним розумом.

Досягнення мудрого правителя неодноразово було відзначено й тогочасними монархами різних європейських країн. Іван Мазепа мав найвищу нагороду Московської держави – орден Святого Андрія Первозванного, найвищу нагороду Речі Посполитої – орден Білого Орла, був удостоєний звання князя Святої Римської імперії, що було навищою нагородою Австрії. Іван Мазепа міг служити будь-якій країні, однак він обрав небезпечний шлях утвердження самостійної і сильної української держави.

Після чергового невдалого військового походу на Крим гетьмана І. Самойловича московські бояри списали поразку на козацьке військо, і гетьмана разом з козацькою старшиною поспішно заслали до Сибіру. Лівобережна Україна стала потребувати нового гетьмана і 26 липня 1687 року із чотирьох кандидатур обрали Івана Мазепу.  

У статусі гетьмана Лівобережжя Мазепа отримав шанс здійснити свою мрію – об'єднати Україну. На північних кордонах Речі Посполитої вже вирувала Північна війна, польський король не міг змагатися з козацькими та народними повстаннями, і Мазепа з козацьким військом увійшли на територію Правобережжя України. Приборкавши повстання С. Палія та І. Іскри, І. Мазепа фактично став гетьманом і українських земель, що перебували під поляками.

Гетьман зумів налагодити взаємини із царівною  Софією і управлінцем Московської держави князем Голіциним та їх наступником Петром І. Молодий цар вважав Мазепу своїм другом, адже часто отримував від нього корисні поради щодо управління державою та відносин із Кримським ханством. І. Мазепа також зберіг зв'язки з монархічними дворами Європи, попри заборону міжнародних контактів, зафіксованих у Коломацьких статях. Вихований на європейський манер, він, на відміну від правителів Московської держави, чудово володів світовою політичною ситуацією і цікавився культурою.

Щодо взаємин із підлеглими, то Іван Мазепа прагнув здобути підтримку як серед козацької старшини, так і серед звичайного люду. Гетьман захищав інтереси простих козаків та селян, регулюючи питання оподаткування та відробітку повинності.

Гетьман Мазепа був активним політиком, але не менш завзято він займався питаннями культури та мистецтва, підтримував обдарованих поетів і філософів. Сам же писав вірші, грав на музичних інструментах, чудово співав і танцював.

Як один з найзаможніших людей Європи, І. Мазепа значну частину своїх багатств виділяв на користь освіти. Гетьман усвідомлював, що майбутнє омріяної держави залежить від молодого покоління. На його кошти було збудовано колегіуми у Чернігові, Новгород-Сіверському та Харкові, а їх бібліотеки були збагачені найновішими виданнями та рідкісними рукописами. Завдяки старанням Мазепи у 1710 році Києво-Могилянському колегіуму було підтверджено найвищий на той час статус академії. Це був перший вуз на українських теренах, який нічим не поступався західноєвропейським. Тоді ж було побудовано і новий кам'яний корпус.

За час гетьманування І. Мазепи видано твори талановитих українських поетів та мислителів, зокрема А. Зарудного та Д. Туптала, а також робилися переклади зарубіжних авторів. Завдяки коштам та зусиллям українського правителя з'явилися навчальні та богослужбові релігійні книги – їх поширювали серед вірян Гетьманщини.

Іван Мазепа був віруючою людиною, тому всіма способами підтримував українську церкву. Спорудження нових церков було для нього справою честі, адже звести нову церкву означало вшанувати водночас і живих, і померлих, і святих.  Його коштом було збудовано, відреставровано та оздоблено 43 церковні споруди, серед них – будівлі в Києво-Печерській лаврі, Михайлівському золотоверхому, Чернігівському Троїцько-Іллінському, Лубенському Мгарському, Батуринському та інших монастирях. Виготовлена на замовлення українського гетьмана срібна плита, оздоблена рослинним орнаментом і з гравюрою біблійної сцени поховання Ісуса Христа, і досі зберігається у вівтарі православного собору Вокресіння при Гробі Господньому в Єрусалимі.

Цікавився гетьман і архітектурою. У своєму маєтку – Гончарівці – І. Мазепа спорудив палац на взірець тогочасних королівських резиденцій Європи. Це стало початком нового стилю життя, нових традицій. Гетьманський палац не зберігся, але численні архітектурні споруди часів гетьманування Мазепи доводять існування в Україні особливого стилю – українського, або мазепинського, бароко.  У розвиток української освіти, науки, мистецтва, книгодрукування гетьман вкладав величезні кошти з державної казни і власні, справедливо вважаючи, що лише таким способом Україна зможе зрівнятися з Європейськими державами.

Іван Степанович Мазепа був гетьманом України 22 роки. Його особистий талант та політичний хист сприяли тому, що ці роки стали розквітом політичного, економічного та культурного життя України. Але І. Мазепа мав власні уявлення про майбутню долю своєї держави. Він хотів бачити Гетьманщину самостійною та соборною державою західноєвропейського типу.  

Об'єднавши Правобережжя та Лівобережжя гетьман активно розбудовував державу і мріяв про об'єднання всіх етнічних українських земель в одних межах. Адже пожиттєвою ціллю І. Мазепи було об'єднання українських земель – Гетьманщини, Правобережної України, Запоріжжя, Слобожанщини та Ханської України в єдину Українську державу. Гетьман І. Мазепа  вміло обминав царські заборони для Гетьманщини і провадив зовнішню політику своєї країни без участі російського царя. Петро І натомість сподівався повністю знищити українську автономію, проводячи імперську політику щодо українських земель.

1700 року розпочалася Північна війна між Московською державою та Шведським королівством за Балтійське узбережжя. Вона тривала 21 рік і прямо чи опосередковано зачепила значну частину Європи, поглинула і Україну.

Багаторічні військові дії вимагали величезних зусиль з боку Російської імперії. Цар дедалі частіше вимагав від гетьмана поставок продовольства та боєприпасів, відправлення козацьких полків у Литву, Польщу та інші зони бойових дій. Стогін та прокляття лунали на українських землях. Селяни та козаки не витримували величезного податкового тягара. Масове невдоволення викликало брутальне поводження царських воєвод, які ображали і принижували людей.

Коли шведські війська максимально наблизились до земель Гетьманщини Іван Мазепа звернувся до російського царя з проханням про військове підкріплення хоча б із 10 тисяч чоловік – Петро І відповів, що не може дати й 10 осіб. Цар хотів, щоб гетьман із своїм військом боронився самостійно. Але чи мало знову козацтво стати гарматним м'ясом для шведської армії, коли майже всі війни, що їх проводив Петро І, і так окуповувалися ціною крові українців?

Між Московською державою та Військом Запорозьким були певні домовленості, але Петро І їх порушив, посягнувши на гарантовані права та вольності Війська Запорозького. Стосунки російського царя з українським гетьманом були проблемними, адже  Петро І давав мало, а вимагав багато. Жодних рівновправних стосунків між Гетьманщиною та Московською державою не було.  Українські землі виявилися лише розмінною монетою у планах російського царя, який не дотримав своїх обіцянок і відмовився від їх захисту. Покинувши Івана Мазепу напризволяще, цар тим самим втратив довіру. Відтак, коли війська шведського короля Карла ХІІ зайшли на українську територію, перед гетьманом постало важливе питання: на чиєму боці виступати?

Розуміючи, що від поляків, як він сам говорив, «нема і не буде місця договорам про наші привілеї», а в разі перемоги Петра І «лиха година прийде на нас од самого царя того», Іван Мазепа у жовтні 1708 року вирішив не виступати ані на боці Речі Посполитої, ані Московської держави, а перейти на бік шведів. Іван Мазепа і Карл ХІІ уклали договір, який передбачав, що Україна «має бути вічними часами свобідна від усякого чужокого володіння». Так, Україна могла отримати захист могутньої держави, яка не мала з нею спільних кордонів, тому не  могла безпосередньо впливати. 

Приймаючи таке рішення, І. Мазепа добре розумів всю загрозу і трагічність можливого російського панування над українцями і українськими землями, адже, звертаючись до війська і народу, говорив: «Зостається нам, Братіє, з видимих зол, які нас спіткали, вибрати менше, щоб нащадки наші, кинуті в рабство.., наріканнями своїми та прокляттями нас не обтяжили».  І був правий, адже після 1709 року наступ царизму на автономні права Гетьманщини пішов дуже швидко, причому – проводився відверто брутальними і цинічними методами.

Петро І на перемовини І. Мазепи із Карлом ХІІ зреагував блискавично і наказав зайняти Батурин – гетьманську столицю. Російські драгуни пішли у наступ і з допомогою зрадників взяли місто. Гетьманська резиденція була розорена, а з його жителями жорстоко розправились. Славний та величний Батурин з усіма державними установами, з палацом гетьмана, з церквами та монастирем, з бібліотекою та колекцією зброї, про яку ходили легенди у всій Європі, - з усім тим, що за понад два десятиліття свого гетьманства створив і зібрав великий державний діяч України, було розкрадено, зруйновано дощенту і перетворено на прах і попіл.

Після зруйнування гетьманської столиці Петро І продовжив свою «криваву виставу». Як пише один літопис:  «Багато старшин і козаків, запідозрених у прихильності до Мазепи.., вишукувані по домах і віддані на різні тортури: колесували, четвертували, садили на палі, а вже зовсім за іграшку вважалося вішати й рубати голови. Тортурами примушували до того, що люди самі визнавали себе винними, а вже потім їх карали смертю». Разом із жителями знищувалися міста і села. Саме так, кров'ю, террором і масовими репресіями, Петро І змусив українців залишити власного гетьмана.

Звання Гетьмана Івана Мазепу позбавили без його участі – роль українського правителя виконувало опудало, яке потім сподвижники царя Меншиков і Головін повісили на шибениці. Не менш видовищно і театрально у соборі Святої Трійці у Глухові, за присутності Петра І церковні діячі тричі оголосили І. Мазепі анафему (церковне прокляття). Анафема булла нічим іншим, як ефектною інсценізацією та булла незаконною. Адже, їй піддають лише за злочини проти віри і церкви та за умови визнання обвинуваченим своєї вини. Все, що робив Петро І, було тільки абсурдною виставою. Стає зрозумілим, що цар, не маючи змоги покарати самого гетьмана й викоренити з українського люду пошану до І. Мазепи, намагався символічно розправитися з ним. Такий вчинок не міг викликати повагу до Петра І.

Війська Карла ХІІ та Івана Мазепи були розбиті росіянами в Полтавській битві 27 червня 1709 року. Всіх полонених було страчено, а Україна виявилася потоплена у власній крові. Гетьман І. Мазепа усвідомлючи загрозу централізаторської політики Петра І для існування Української держави, сміливо повстав проти Москви і підняв прапор національно-визвольної боротьби за свободу України, але його наміри так і не змогли здійснитись, а процес поглинання українських земель надалі тільки посилився. Петро І же і його наступники розуміли, що Іван Мазепа – це саме та постать, яка могла б бути «брендом» українців, тому так наполегливо намагалися заховати і осквернити цю особистість.

Ще немало і сучасних громадян не спроможні збагнути справжню суть цієї історичної постаті, не спроможні полишити давній, нав'язаний українському народу ззовні негативний стереотип, рішуче відкинути наліплений на Мазепу ще на початку XVIII ст. російським царем Петром І та його урядом образливий ярлик «зрадника» за його святий намір відновити державну незалежність України. Оцінка дій І. Мазепи у підручниках української і російської історії буде різноманітною доти, доки Росія не подолає ностальгію за минулою імперією, що відбувається в наших північно-східних сусідів вкрай повільно. А російська історія стверджує, що будь-який українець, який насмілювався підняти прапор боротьби за незалежність своєї держави і свого народу є зрадник.

В різні часи цінували різне, Іван Мазепа ж мав такі риси, які шанувалися і тоді, і зараз: блискучу освіту, ерудованість, особисту харизму, зовнішню привабливість, щедрість, хист дипломата, керівника держави та хороброго воїна. Він був героєм картин та віршів європейських митців. Гетьман І. Мазепа віддав свою харизму, розум, сміливу й наполегливу вдачу, впевненість у своїх силах своїй Україні. Він прагнув, аби його співвітчизники жили вільно, не підкоряючись чужим законам, безвольно накинутим. Мазепі було важливо, щоб українці могли діяти у власних інтересах, не стаючи маріонеткою в чужих руках.

Чи можна вважати І. Мазепу зрадником? Так - тоді, коли він вірою і правдою служив Росії. Але така «зрада» була виправдана шляхом покори вберегти Україну від остаточної загибелі. Насправді ж, «зрада» Мазепи полягала в тому, що  він задумав позбавити російського самодержавця права володіння укранськими землями. Навіть його заклятий ворог О. Меньшиков визнав, що свій перехід на бік Карла ХІІ гетьман здійснив не заради себе, а задля усієї України. Цим І.Мазепа хотів урятувати свою країну від страшної небезпеки, що загрожувала їй з боку імперії-монстра. Пізніше, історія показала, якою, насправді страшною, виявилася ця небезпека для України.

Йоган Готліб Фіхте свого часу сказав: «Горе тим народам, чию історію написали їхні поневолювачі». Саме за цим принципом Іван Мазепа виявився зрадником, як і будь-хто інший, хто коли-небудь насмілювався підняти прапор боротьби за національну українську незалежність. Сьогодні подібних героїв називать не тільки зрадниками, а й фашистами..

Та щоб не говорили, а Іван Мазепа став символом самостійництва і державобудування для українського народу, символом свободи, незалежності, духу національно-визвольної боротьби. Мазепа для нас є прикладом великих знань, таланту, харизми, європейського вибору.  Будь-яка нація мала б за славу пишатися таким діячем, і багато з них поважають його і підносять до великих чеснот. А ми, потомки Великого Гетьмана і досі переймаємося дурним питанням: хто він для нас – герой чи зрадник..

Більше про Гетьмана Івана Мазепу можна прочитати у наступній літературі:

1.      Борщак І. - Мазепа, Орлик, Войнаровський. Історичні есе.
2.  Гусєв В., Дрожжин В. та ін. – Видатні постаті в історії України (ІХ-ХІХ) ст.). Короткі біографічні нариси. Історичні та художні портрети.
3.      Журавльов Д. – Мазепа: Людина, політик, легенда.
4.      Ковалевська О. – Іван Мазепа у запитаннях та відповідях.
5.      Мацьків Т. – Гетьман Іван Мазепа у західноєвропейських джерелах 1687 – 1709.
6.      Мицик Ю. –  Три сюжети про гетьмана Мазепу.
7.      Нартов В. – Найвидатніші гетьмани та кошові отаманани України.
8.      Павленко С. – Іван Мазепа як будівничий української культури.
9.      Павленко С. – Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники.
10.   Поправка К., Левкова А. – Іван Мазепа.
11.   Реєнт О., Коляда І. – Усі гетьмани України.
12.   Сергійчук В. – Кого зрадив гетьман Мазепа.
13.   Субтельний О. – Мазепинці.
14.   Чугуєнко М. – Україна, яка шокує.

Немає коментарів:

Дописати коментар